Психологія дорослішання: чому "внутрішня дитина" не хоче зростати?

Хто така "внутрішня дитина"?
Це не метафора, а реальний психологічний концепт. "Внутрішня дитина" — це частина нашої особистості, яка зберігає досвід дитинства: емоції, спогади, потреби, травми, радощі і навіть коли ми стаємо дорослими — ця частина не зникає. Просто хтось її чує, а хтось — ні.

Чому вона "не хоче зростати"?

1. Страх відповідальності. Доросле життя — це вибір, невизначеність, ризики, а внутрішня дитина хоче безпеки, захисту, щоб "хтось подбав". Вона боїться самостійності, бо її колись переконали: "Ти не впораєшся".

2. Нереалізовані потреби з дитинства. Якщо в дитинстві не було тепла, підтримки, свободи — дитина всередині нас все ще чекає цього.

3. Ідеалізований світ. Дитина в нас вірить у справедливість, в ідеальних людей, у щасливі кінцівки. А дорослий світ — складний, неідеальний. Тож внутрішня дитина тікає в фантазії, мрії, прокрастинацію, щоб не стикатися з жорсткою реальністю.

4. Травми, що "заморозили" розвиток. Сильні психологічні травми — наприклад, приниження, знецінення, насильство — можуть залишити частину нас "застиглою" у віці, коли це сталося.

Як вона проявляється у дорослому житті?

Людина боїться приймати рішення без схвалення інших.

Уникає відповідальності, змін, серйозних стосунків.

Залежна від зовнішньої оцінки, шукає "дорослого", який скаже, що робити.

Часто відчуває образу, як дитина.

Має сильну потребу в безумовній любові й турботі.

Може мати імпульсивні, дитячі реакції — образи, втечі, істерики.

Що з цим робити? Як подорослішати, не втрачаючи себе?

Не "вигнати" дитину з себе — а навпаки, познайомитись із нею.

1. Почути її. Запитай себе: чого хоче моя внутрішня дитина? Чого їй бракувало? Які в неї були мрії?

2. Дати їй те, чого вона не отримала. Це може бути через терапію, творчість, нові стосунки або турботу про себе.

3. Балансувати. Дорослішання — це не про жорсткість. Це про вміння піклуватися про себе, приймати складні рішення, не зраджуючи своїй чутливості, грі та мріям.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як впливають на дітей сварки з братами і сестрами

Психологічна зрілість — це не кінець гри.

Це не про те, щоб забути про дитинство. А навпаки — інтегрувати свою дитину в доросле життя. Вона може бути джерелом радості, креативності, енергії. Але важливо, щоб кермо був у дорослого "я". Бо дорослішати — не означає стати жорстким, це — навчитися піклуватися про себе, як би піклувався найкращий батько чи мати.

Олег Ставничий